Українські аграрії на захисті російського бізнесу

Picture
Picture

Виробництво агрохімії в Росії суттєво перевищує потреби місцевого АПК. Тому власники російських виробників добрив демпінгують і намагаються захопити український агроринок. З 2012 року вітчизняний виробник витісняється імпортними азотними добривами, хоча український аграрний сектор зростає. Основна причина – висока вартість природного газу (до 80% вартості сировини азотних добрив). Росія використовує добрива азотної групи як стратегічний товар, по аналогії з газом. І якщо в 2014-2015 з «газової голки» Україні вдалось злізти, то з добривами все тільки починається.

Оптовий оборот міндобрив в Україні в останні три роки стабільно тримався на рівні $ 3,5 млрд. З них на український товар припадала лише третина, все інше – імпорт. Росія – один з п’яти найбільших світових виробників міндобрив, разом із Китаєм, Індією, Бразилією та США. І при цьому РФ – єдина з цієї п’ятірки, де виробництво агрохімії в рази перевищує споживання внутрішнього ринку: російські фермери викуповують лише 30% місцевої продукції, інші 70% — йдуть на зовнішні ринки.

В грудні 2016 року Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі ухвалила рішення «Про застосування антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну деяких азотних добрив походженням з Російської Федерації», а в 2019 році було запроваджено ембарго на ввіз агрохімії з Росії. Однак росіяни прагнуть відновити пряме постачання своїх добрив до України, чим знищать українське хімічне виробництво, що в перспективі приведе до банкрутства аграріїв.

Втрата ринку в 2 млн тонн добрив завдала збитків не лише російській промисловості, а й російській залізній дорозі (РЖД), як основному оператору перевалки цих товарів.

А що це дало Україні? Виключно позитивні результати! Це стимулювало конкуренцію та зниження цін: так, якщо в грудні 2018 року селітра коштувала 9500 грн/тонна, то в грудні 2019 року – на рівні 6600-6800 грн/тонна. Свою вигоду отримали й українські хімзаводи, які збільшили обсяги виробництва, а в грудні 2019-го відвантажили своїм споживачам місячний рекорд – 151 тис. тонн селітри.

Звичайно Росія намагається повернути втрачені позиції. Тим більше, що гнучке українське законодавство залишило росіянам шпарини для продовження імпорту своїх азотних добрив до України через комплексні добрива, які є фактично сумішшю азоту, кальцію та фосфору. На руку росіянам також грають деякі корумповані українські правоохоронці, які вважають за краще «не помічати» підозрілих моментів по ввозу селітри походженням з РФ через митниці на Львівщині, а також – по ввозу селітри походженням з Естонії – через Сумську митницю. А ще російські добрива йдуть до нас через реекспорт. Експорт з Литви в Україну в першому кварталі 2019 року склав рівно стільки, скільки імпорт з РФ в Литву. Незрозуміло, звідки беруться надлишки добрив у Болгарії і Румунії для поставок в Україну. Це всі країни нетто-імпортери добрив, а значить — російські корпорації, для яких перемога у війні за український ринок є принциповим питанням, обходять мита і навіть ембарго Кабміну.

Нова «газова голка»

Санкції проти російських добрив мають ефект не лише в збільшенні робочих місць та нарощенні виробництва на українських хімзаводах. Вони захищають наш аграрний сектор від кількох песимістичних сценаріїв.

Сценарій перший. Підсіли на російські добрива, а потім платимо втридорога.

Українські агрохіміки бояться, що поновлення ввезення добрив із РФ призведе спочатку до нового демпінгу цін на ринку агрохімії, потім до втрати конкурентоздатності вітчизняного хімпрому та закриття заводів, і в підсумку – повним диктатом росіян на ринку. Про ці побоювання у своїй колонці говорить віцепрезидент Союзу хіміків України Ігор Гольченко. Як приклад він наводить ситуацію в Монголії, де російські добрива продаються зараз по $600 за тонну, у той час як в Україні – по $200-300 за тонну. Монголія виробляє третину всього кашеміру для світового ринку, тому цій країні добрива важливі для підживлення пасовищ. Росіяни, звабивши монголів на початку співпраці низькою ціною мінеральних добрив, захопили ринок, а потім підняли ціни не лише на азотні, але й на добрива інших видів.

Якщо врахувати, як швидко зростає аграрний сектор України, то не важко спрогнозувати що буде у випадку повернення росіян на ринок добрив. Вітчизняні хімічні заводи не витримають нечесної конкуренції з росіянами, це означатиме не лише безробіття для 20 тисяч працівників, а і втрату потенціалу для розвитку суміжних секторів економіки, наприклад альтернативної енергетики. Але найгірше – диктат російських цін.

Росія легко може демпінгувати, адже в азотних добривах 80% собівартості – це вартість газу. І робити це Росія може роками, адже газу багато, головне дочекатись поки закриються українські заводи. А далі з нами буде як з Монголією. Спочатку дешеві російські добрива, потім закриваються українські заводи, і от ми вже сидимо на новій «газовій голці». А оскільки везти добрива з Китаю чи США до нас невигідно, то доведеться купувати в росіян, в яких дешевий газ. Далі вони підіймають ціну до 600 доларів, а нашим аграріям нема куди діватись. І вже ні аграрії не заробляють, ні агротрейдери, зате російська газова та хімічна промисловість в шоколаді.

Сценарій другий. Штучний дефіцит і відсутність урожаю.

Ще один песимістичний сценарій – Росія захоплює ринок наш ринок добрив, українські заводи закриваються, наші аграрії на 70% забезпечується добривами з Росії. І в один прекрасний момент організовується дефіцит добрив. З’ясовується це в останній момент, мільйони тонн швидко в жодній країні не купиш, бо у виробників контракти на поставку, аграрії залишаються без добрив. Результат – ми отримуємо поганий урожай, або взагалі не збираємо його. До речі, Росія теж експортує зерно та є нашим прямим конкурентом, то ж обвалити наш ринок зерна для неї і вигідно і приємно.

Хто кому товариш

Здавалось би, аграрії в першу чергу зацікавлені в незалежності від російських добрив. Але факти говорять інше. Найбільша спілка фермерів, яка об’єднує 700 господарств, захищає в цій ситуації росіян. Мова про Всеукраїнську аграрну раду.

Саме ця організація в судах виступає на захист російських добрив. «Голос аграрія в Києві», а саме так ВАР себе позиціонує на першій сторінці власного сайту, використовується для боротьби з Урядом та Міністерством економіки, які й запровадили антидемпінгові мита та ембарго проти російських добрив.

18 грудня 2019 року відбулось чергове судове засідання за позовом російського «ЄвроХіму» та «Невинномиського Азоту» до українських держустанов – Міністерства економіки та Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. Позивачі вимагали скасування антидемпінгових мит на азотні добрива походженням з Росії. Верховний суд це подання відхилив. Те, що росіяни пробують скасувати дії урядовців і повернутись на український ринок подиву не викликає.

Але дивно, що воювати з нашим міністерством росіянам допомагає громадське об’єднання фермерів Всеукраїнська аграрна рада.

Цікаво, це консолідована позиція фермерів, чи вільні дії керівництва? Спробуємо розібратись. Очолює ВАР Андрій Дикун, якого більшість аграріїв знають ще як і голову «Укрцукру» і колишнього заступника міністра АПК, в якого проводились обшуки через незаконно зданих в оренду 18000 га землі. А заступник Дикуна – російський лобіст з українським паспортом Михайло Соколов – один із партнерів російської компанії «Кесарев Консалтинг», (в українській філії зареєстрована його дружина). Раду партнерів «Кесарев Консалтинг» очолює Пьотр Орджонікідзе, за дивним збігом обставин ще й очільник ради директорів «Тольяттіазот», великого виробника добрив в РФ.

І це перший зв’язок з добривами.

Про Соколова також відомо те, що партія Слуга Народу виключила його з виборчого списку. Якщо ґвалтівника Іванісова служба безпеки партії затвердила, а Соколова виключила, то напевно легко знайшли його зв’язок з Кремлем.

Наш сайт також писав про Соколова в статті «Золоте перо московських чекістів в Україні».

Є ще один прямий зв’язок з добривами. Щоб будь-яка нелегальна економічна схема стабільно працювала, їй потрібне політичне прикриття. У випадку з контрабандою російських добрив прикриття виконує ВАР, а інформаційним тлом для такої роботи виступає «захист інтересів українських аграріїв».

Формально ВАР, як юридична особа, не має прямого стосунку до трейдингу добрив, лише через агрофірми по лінії кооперативу «Пуск» (повна назва ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив». Слід звернути увагу на специфіку цієї структури. Вона позиціонує себе як першу в Україні коопераційну організацію агрофірм-юросіб. Однак чинне законодавство забороняє створювати такі організації. Вони фактично виступають посередником, бенефіціаром якого є ВАР. Більше того, юридично це Товариство з обмеженою відповідальністю, яке в назві має слово «Кооператив». Це більше схоже на дрібне шахрайство, а не об’єднання фермерів в кооператив.

І фактично, згідно з документами, керівником є Андрій Дикун. Хоча публічно, для ЗМІ очільником «Пуску» представляють Олександра Буюклі.

«Пуск» був залучений до імпорту міндобрив із РФ – в серпні 2017 року компанія уклала угоду з трейдером «Агроімпорт ЛТД» про поставку російського сульфату амонію. Виконання цієї угоди зірвало прийняття Кабінетом міністрів постанови №1022 від 20 грудня 2017 року, тому «Пуск» став одним з позивачів, які оскаржували чинність цієї постанови. З тексту судового рішення також випливає, що вивіска «Пуск» використовувалась для податкових «скруток» при імпорті російських міндобрив. Так, закуплений сульфат амонію ПУСК мав за договорами перепродати «позивачеві № 2» — Всеукраїнському аграрному форуму, котрий себе заявив взагалі-то як «неприбуткова громадська організація». Тобто, одна «прокладка» мала продати іншій «прокладці» агрохімію із мінімальною сплатою податків. Непоганий бізнес для громадських організацій та об’єднань.

Також ВАР судився у 2017-2019 роках проти Міністерства економіки та Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі. Ці позови виявились настільки необґрунтовані, що виголосити по ним позитивне рішення не наважився навіть сумнозвісний Окружний адміністративний суд Києва.

Цікаво, що свій інший позов у 2017 році про скасування антидемпінгових мит на російські азотні добрива ВАР подавала без «третіх осіб». Але і тут все закінчилось невдачею, бо український Кабмін не лише не скасував мита, але й запровадив ембарго на усі види азотних добрив з РФ.

То ж бачимо, що ВАР занадто сильно цікавиться російськими добривами, як для громадського об’єднання фермерів. Свою діяльність по ринку добрив в Україні Михайло Соколов пояснює виключно патріотичними мотивами, зокрема – прагненням санкцій для братів Ротенбергів (тих самих які побудували «кримський міст»). Зокрема, під час прес-конференції в липні 2019 року, присвяченої виключенню Соколова зі списку «Слуги народу», він заявив, що наполягає на санкціях для Ротенбергів уже понад 2 роки. Втім, насправді, про покарання для будівничих «кримського мосту» Соколов вперше заговорив лише в березні 2019 року. Більш того, Соколов фактично зізнався, що ввів в оману керівництво «Слуги народу» не лише відносно виходу з російського громадянства, але й щодо специфіки роботи в «Кесарев Консалтинг» — він про це просто не згадав у пояснювальній записці для очільників партії.

Що далі?

Звісно, для розвитку українського хімпрому мало зберегти ембарго на російські добрива, та ввести квоти на поставки з інших країн у 20%, із подальшим зниженням до 15%-10%. Потрібно також організувати спеціалізовану біржу для продажу добрив, а також стимули для використання саме українського газу для хімічних заводів, наприклад – пільга на часткову сплату ренти за надрокористування. Але замість відстоювання інтересів фермерів, аграрного сектору та української економіки Всеукраїнська аграрна рада вперто продовжує працювати на інтереси російських виробників добрив. В цій ситуації дивно, що мовчать фермери. Адже від їх імені ВАР воює з міністерствами, відстоює в судах інтереси російського хімпрому, та й російські добрива продає цим же фермерам. Торгує чим може у всі сторони. Невже аграрії таке проковтнуть? Чи вони так зайняті посівною, що не помічають, що діється від їх імені? Поведінка керівників ВАРу схожа на деякі політичні партії, народ обирає їх своїми представниками, вони приходять в Парламент і роблять, що хочуть, а не те, що обіцяли. Але у випадку партій є вибори, люди приходять на дільниці та дають оцінку. Та чи настануть вибори для Дикуна та Соколова?


Джерело статті: “http://www.bagnet.org/news/economics/416835/ukrayinski-agrariyi-na-zahisti-rosiyskogo-biznesu”